Ямна культура

Я́мна культу́ра (ямна етнокультурна спільність) — археологічна культура кінця мідного віку (енеоліту) та раннього бронзового віку (3600—2300 до н. е.)[1], поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов'ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скелі Каменоломні та ін.) Основна ознака ямної культури — поховальні пам'ятки, поховання у положенні ембріона (підігнутими до обличчя колінами) під курганами (найдавнішими з відомих понині). Відкрив культуру В. О. Городцов.

У наш час серед фахівців поширена думка, що ямна культура є похідною від Середньостогівської культури і є пращуром частини індоєвропейських народів або індо-іранських народів[2].

Назва

Назва походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду. Померлих ховали в скорченому положенні на спині або на боці й посипали червоною вохрою; при померлих клали посуд з їжею (переважно горщики яйцевидної форми), кам'яне (рідше мідне) знаряддя і зброю[3]. Поселення ямної культури бували деколи укріплені; житла переважно наземні, основним заняттям населення було скотарство, зачатки хліборобства, мисливство і рибальство[3]. Знайдено залишки возів, до яких запрягали волів, як також скульптури зі схематичними зображеннями людських постатей.

Періодиза́ція

У розвитку ямної культури виділяються 3 періоди:

• Перший (ранній) етап (1-а половина — середина 3-го тисячоліття до н. е.)

  По всій території ямної культури поширені одноманітні поховання з лежачими на спині й забарвленими вохрою кістяками, орієнтованими головою на схід, гостродонні і круглодонні посудини з високим горлом, врізним, накольчастим і штампованим орнаментом, прикраси з раковин і кістки, кам'яні вироби (у тому числі зооморфні «скіпетри») при майже повній відсутності металу. Поселення — тимчасові стоянки скотарів. Вже на ранньому етапі окремі групи племен ямної культури вторгаються у Подунав'я і на Балканський півострів.

• Другий етап (3-тя — початок 4-ої чверті 3-го тисячоліття до н. е.)

  Виникають локальні варіанти. У причорноморських степах разом з ознаками раннього етапу з'являються поховання на боці з орієнтуванням головою на захід, яйцеподібні посудини з низьким горлом, плоскодонні горщики, шнуровий орнамент, мідні вироби (ножі, шила). На заході окремі племена ямної культури переходять до осідлості і створюють постійні поселення (Михайлівське поселення, Скеля Каменоломня та ін. на Нижньому Дніпрі).

• Третій етап (кінець 3 — початок 2-го тисячоліття до н. е.)

  Локальні відмінності наростають: архаїчні обрядові ознаки та інвентар зберігаються тільки у волзько-уральському варіанті. Західніше поширені поховання з кістяками, не завжди забарвленими вохрою, з нестійким орієнтуванням, ями з уступами, безкурганні могильники, плоскодонна кераміка. З'являються крупні мідні вироби (клиновидні сокири, провушні молоти) і специфічні комплекси кістяних прикрас з молоточкоподібними шпильками, вози з суцільними колесами. До кінця третього етапу зростання локальних відмінностей і поширення нових культур (перш за все катакомбної культури) привели до зникнення ямної культури.

Локальні варіанти

У ямній культурі (КІО) виділяють наступні локальні варіанти та культури - на території України: нижньодніпровський, приазовсько-кримський, побузький, донецький і середньодніпровський варіанти, буджацьку культуру; на території Росії: нижньоволзький, середньоволзький, дінський, приуральський і північно-кавказький варіанти, новотитарівську і полтавкинську культури. територія України:

• Нижньодніпровський варіант
• Приазовсько-кримський варіант
• Побузький варіант
• Донецький варіант

  Виділений М.Я.Мерпертом (1968). Донецький варіант займає правий берег Сіверського Дінця, басейн рік Бахмут, Торець, Берека, Оскіл, Красна, а також Орільсько Самарське межиріччя. В межах території поширення цієї групи поселення поки дуже рідкісні (Бритюк, 1997). Пам’ятки представлені підкурганними похованнями в ямах, достатньо часто перекритих великими дерев’яними плахами, іноді обпаленими. Серед поховань виділено кілька хронологічних груп (Мерперт, 1968, Марина, 1979). Найдавнішими є випростані поховання. Більш пізні - на спині із зігнутими ногами і східною орієнтацією. Найпізнішу групу складають скорчені на правому боці, орієнтація їх переважно східна. Скелети і дно могили посипані вохрою. Інвентар, що супроводжує поховання, бідний. Іноді трапляються вістря стріл і списів, кістяні шила, гарпуни. Металевих виробів знайдено мало. Найчастіше в могилах трапляється посуд: горщики яйцеподібної форми з невисокою прямою шийкою і роздутими у верхній частині боками. Посудини лиш зрідка прикрашені орнаментом: отпечатками шнура і гребінчастого штампу. Орнамент, як правило, займає лише верхню частину форми: на вінчиках - кілька горизонтальних ліній, а на плічки спускаються трикутники вершинами донизу. Іноді проміжки між трикутниками заповнюються невеликими відрізками відбитків шнура. В окремих випадках на верхньому зрізі вінчика трапляються насічки. Часто зовнішня сторона посудин вкривалась смугоподібним загладжуванням, що мало характер орнаменту.

• Середньодніпровський варіант

  Виділений М.Я.Мерпертом (1968). Середньодніпровський (або північно-західний) варіант охоплює ряд районів в лісостепу в середній течії Дніпра (від гирла Десни до гирла Ворскли) і басейни його правих приток: Стугни, Росі, Росави, Тясмина, Омельника, а на Лівобережжі - Трубежа, Супою, Золотоношки, Сули. Пам'ятки представлені тут переважно курганними могильниками та поселенськими пам'ятками. Поховання в курганах є основними і впускними. Вони здійснені в неглибоких материкових ямах і дуже рідко - на рівні давнього горизонту. Як правило ями перекриті дерев’яними плахами. Трапляються скорчені поховання на спині та на правому боці. Поховань раннього "спільнодавньоямного" горизонту нема. Відомі лише поховання, що відповідають другій і третій нижньодніпровським групам. Переважає західна орієнтація. Характерна посипка вохрою. Ями поховань у басейнах Тясмина, Сріблянки, Ташлика перекриті і викладені деревом. Переважають безінвентарні поховання. При похованих знайдені підтрикутної форми наконечники стріл з виїмкою в основі, зрідка кості тварин і посуд. Кераміка знаходить відповідності лише в Михайлівці ІІІ. На відміну від решти груп у середньодніпровській частіше трапляються широкогорлі посудини видовжених пропорцій зі слабковиділеними вінчиками, що плавно переходять в покатий тулуб, котрий закінчується часто гострим дном. Іноді посуд прикрашений горизонтальними рядами пальцевих защипів або відбитками шнура та гребінчастого штампу, що утворюють трикутні фігури. За даними стратифікованих курганів виділені три групи, за котрими розподілені поховання цього району. Перша група об’єднує поховання в материкових ямах, скорчені на правому боці зі східною орієнтацією, фарбовані вохрою (тобто такі, що відповідають другій нижньодніпровській групі). Вона переважно передує складенню середньодніпровської культури. Другу групу складають поховання на горизонті зі скорченими на боці непофарбованими кістяками і нестійкою орієнтацією. В обох групах знайдені яйцеподібні посудини, у другій групі відомі також плоскодонні горщики, що помітно відрізняються від нижньодніпровських і відображають західні впливи на культуру групи. Тут же знайдені типові комплекси кістяних прикрас із молоточкоподібними шпильками. Ця група синхронна ранній середньодніпровській та взаємодіє з нею. Результати цієї взаємодії відображені змішаною третьою групою: у ній поєднуються давньоямні обрядові традиції із середньодніпровським інвентарем. Уся історія даного варіанту ознаменована складною взаємодією давньоямних племен, що просунулися з півдня з центральноєвропейськими групами, котрі просувалися із заходу і південного заходу. Це один з небагатьох варіантів ямної культури, де відомо досить багато поселенських пам’яток – короткочасних стоянок з бідним культурним шаром і довготривалих поселень з насиченим культурним шаром, слабозаглибленими житлами та іншими об’єктами. Абсолютна більшість цих пам’яток розташовані на невеликих островах в широких заплавах рік 1-го і 2-го порядку (Дніпро і його притоки), найбільш відоме з яких поселення Десятини в долині Тясмина на Чигиринщині (Сиволап, 2003). Відомі також стоянки на берегах малих рік і на вододілах. З матеріалів поселень можемо отримати уявлення про домашні ремесла середньодніпровських ямників. Це домобудівництво (заглиблені котловани жител, стовпові ями, шматочки “обмазки”); каменеобробка – добування, сколювання (ріняки і сколи на стоянках), шліфування і свердління каменю, у т. ч., виготовлення бойових сокир-молотів (заготовки, брак, висвердлки), ріжучих, шкребучих та інших знарядь з кременю, кварциту та ін. (знаряддя, нуклеуси, відщепи, лусочки); деревообробка (скобелі, абразиви та ін.); косторізне ремесло (мотика, проколки, лощила, нарізні пронизки, молоточкоподібні шпильки); кушнірство (скребла і скребачки, ті ж кістяні лощила), прядіння і ткацтво (прясла, напрясла, ткацькі грузила), гончарство (фрагменти сотень посудин, печина, керамічні лощила, кістяні штампи-орнаментатори, гребінки зі скойок мушлів Unio для нанесення розчосів на поверхні посуду). Знахідки ллячок, кам’яних товкачів, ковадел, мідно-бронзових речей (шила, ножі, бляхи, серги, сплески металу) наштовхують на думку про існування примітивної металургії (мідь, олов’яниста бронза, зрідка срібло, свинець). Відомі також зернотерки.

• Буджацька культура

територія Росії:

• Нижньоволзький варіант
• Середньоволзький варіант
• Дінський варіант
• Приуральський варіант
• Північно-кавказький варіант
• Новотитарівська культура
• Полтавкинська культура

Суспільна організація

Племена ямної культури мали високу як на той час суспільну організацію патріархального типу. Матеріали курганних могильників, де основним (центральним) було поховання чоловіка — глави сім'ї, патріарха (над його похованням нерідко насипали курган), підтверджують провідне місце чоловіків у житті племен ямної культури. В той же час поховання ямної культури ще не дають достатніх матеріалів, які б засвідчили наявність майнової диференціації у цих племен. Тільки деякі знахідки, що можуть розглядатися як символ влади племінних вождів (булави, кинджали і особливо скіпетри), вказують на виділення з загальної племінної маси панівної верхівки.

Побут

Є дані, що свідчать про початок виробничої спеціалізації окремих племен ямної культури. Так, у Надпоріжжі, у межах поселень Скеля-Каменоломня та Стрільча Скеля, виявлено майстерні, в яких виготовлялися сокири-молоти не тільки для забезпечення потреб місцевого населення, а й на обмін. Ямні племена знали і метал, про що свідчать знахідки мідних тесел, доліт, кинджалів, шил. Кам'яні знаряддя — ступи, товкачі та глиняні сопла — підтверджують існування місцевої металообробки. Але вона була незначною, і тому Північний Кавказ був тим основним джерелом, звідки степове населення протягом бронзового віку одержувало металеві вироби і сировину. Це підтверджується формою знарядь і хімічним складом металу.

Ідеоло́гія племе́н

В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків. Померлих вони ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль великого колективу. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України слід розглядати як складні архітектурні споруди. Курган — це ще й священне місце. На вершинах деяких курганів споруджували святилища, що свідчить про ускладнення ідеологічних уявлень у степових скотарських племен. Для поховання викопували глибокі ями, на дно клали померлого у скорченому положенні й засипали вохрою. Червоний колір вохри — колір сонця, вогню і крові — символізував життя, світло, очищення. Поховальні ями здебільшого перекривали дерев'яним накатом та очеретом. Залежно від місцевих традицій спостерігаються особливості як у будівництві поховальних споруд, так і в поховальному ритуалі. Зокрема, у ямних племен, що жили на Сіверському Дінці, був поширений звичай обпалювати дерев'яні колоди, що пов'язано з культом очисної сили вогню. Племена Степового Подніпров'я, Приазов'я та Криму для будівництва поховальних споруд — кромлехів і перекриття поховальних ям широко застосовували камінь. Під насипом кургану знаходилося кілька поховань, з яких основним було поховання чоловіка.

Звичаї та культура

З племенами ямної культури пов'язують монументальну скульптуру — антропоморфні стели, перші пам'ятники людині. Кам'яні стели мають велике значення для вивчення історії релігії і вірувань. Деякі дослідники вбачають у них надгробники, на яких у грубій формі зафіксовані риси померлих родичів, інші вважають, що це вожді або ідоли, і пов'язують їх появу зі зміцненням влади патріархального предка, якому надавали рис божества. Але в усіх випадках антропоморфні стели виражають ідею звеличення людини. Провідна роль скотарства в господарстві ямних племен зумовила виникнення відповідних культів. Зокрема, у них, як і в багатьох стародавніх народів світу, священною твариною вважався бик. Так, в одному з курганів поблизу Красноперекопська над перекриттям поховальної ями виявлено черепи 12 биків, а в похованні недалеко від Сімферополя — кам'яне навершя у вигляді стилізованої голови бика. Крім того, у племен ямної культури існував культ сонця, вогню. Їх творчість відтворена в орнаментації посуду, а знахідки флейт розкривають одну із сторін духовного життя ямних племен — світ музики.

Примітки

[1] Залізняк Леонід Львович «Первісна історія України».

[2] Залізняк Леонід Львович «Первісна історія України».

[3] Перейти до: а б Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.