Перейти до основного вмісту

Сенсация в археологии - обнаружена школа гладиаторов

В Австрии археологи обнаружили уникальные по степени сохранности руины школы гладиаторов римского периода. В результате была воссоздана полная картина исторического комплекса зданий.

Найденный австрийскими археологами комплекс находится на территории древнего Карнунта, который первоначально был римским военным лагерем и примерно к 300-му году стал процветающим городом с населением около 50000 человек. Сегодня Карнунт – туристический центр.

Сами руины до сих пор под землей – ученые исследовали их с помощью радара, однако даже такой способ позволил воссоздать полную картину всего комплекса.

Специалисты уже сейчас называют открытую школу гладиаторов соперницей знаменитой школы «Людус Магнус». Австрийская находка показывает гораздо более подробные детали, чем римские руины. Обнаружен даже деревянный столб посреди площадки, который гладиаторы использовали для тренировок.

Австрийская находка показывает гораздо более подробные детали, чем римские руины

Толстые стены окружали территорию в 11000 квадратных метров, которую занимала школа гладиаторов. Прилегающие к комплексу здания имеют площадь 2800 кв. м. Гладиаторы жили в сорока тесных камерах до самой смерти, которая обычно наступала через 5-6 боев. Тренировки проходили в тренировочном зале с подогреваемым полом и на небольшой круглой площадке площадью 19 кв.м. После тренировок гладиаторы могли принять ванну.

«Школа гладиаторов была смесью казармы и тюрьмы с хорошо организованной системой охраны. Бойцами становились преступники, военнопленные и обычные рабы», – пишет Римско-германский центральный музей.

Открытие, которое археологи называют мировой сенсацией, случилось благодаря аэрофотосъемке. На снимках было обнаружено странное образование, для изучения которого пригласили экспертов в области радарного сканирования.

Пока ученые не назначили дату начала раскопок – они намерены продолжить дистанционное обследование школы гладиаторов.

Популярні дописи з цього блогу

Буго-дністровська культура

Буго-дністровська культура, бугодністровська культура (БДК) — археологічна культура доби неоліту. Історія дослідження Вивчення БДК започаткували у 1930-31 рр. Ф. А. Козубовський, П.В.Харлампович, Т. М. Мовчанівський роботами на побузьких неолітичних поселеннях Гард та Чорний Ташлик. У наступні десятиліття її пам'ятки досліджували А.В.Добровольський, О.Ф.Лагодовська, П. І. Хавлюк. Але найбільший внесок у вивчення неоліту Південного Бугу зробив В. М. Даниленко, який у 1949—1961 рр. стаціонарно дослідив багато поселень із залишками неолітичного часу (Мельнична Круча (Сабатинівка), Миколина Брояка (Чорний Ташлик), Саврань, Гард (урочище), Завалля, Жакчик, Базьків Острів (біля Ладижину), Митьків Острів (біля Ладижину), Сокільці I, Сокільці II, Сокільці VI, Самчинці, Печера I, Глинське, Зяньківці II, Шимановське II, Гайворон-Поліжок, Чернятка тощо). За результатами проведених робіт неолітичні пам'ятки Південного Бугу він виділив в окрему «південнобузьку» культуру, згодом (після р...

Середньостогова культура

Середньостогівська культура, археологічна культура мідної доби (енеоліту), поширена у степ. Придніпров'ї, Приазов'ї, у сточищі Дінця та в Нижньому Подонні, названа від урочища Середній Стіг (у місті Запоріжжя на північному сході острову Хортиця), що його досліджувала Дніпробудівська експедиція у 1927 — 33. При розкопах у Середньому Стозі і пізніше в інших місцевостях (понад 100 поселень, могильників тощо) виявлено поховання з трупопокладенням у ґрунтових могилах або кам'яних скринях, із скорченими кістяками, посипаними чорною охрою, й зі знаряддями праці, посудом і прикрасами з міді, статуетки людей, тварин тощо. Населення Середньостогівської культури жило у сусідстві з трипільськими та з етнічно чужими племенами інших культур. Його основним зайняттям було скотарство, головне конярство (вперше в Європі тут приручено коня до їзди) та рибальство. Середньостогівська культура існувала із середини 5 до середини 4 тисячоліття до н. е. Історія й результати досліджень описані в...

Культура шнурової кераміки

Культура шнурової кераміки (відома також як культура бойових сокир) — назва археологічних культур пізнього енеоліту, поширених у лісовій і лісостеповій зонах Північної, Центральної і Східної Європи при кін. З — сер. 2 тисячоліття (в основному 2300 — 1700) до н.е. Загальною ознакою шнурової культури є кераміка, прикрашена відтисками шнурка, який накладали на вогкі стінки глиняного посуду, або врізний орнамент на горщиках, черпаках, мисках, кулястих амфорах з ручками. «Шнуровики» користувалися шліфованими кам'яними ножами, сокирами, в тому числі й бойовими кинджалами, долотами; вживали прикраси з кістки та металу. Час існування цієї археологічної культури на землях України більшість дослідникіфв нині датують 2900 – 2450/2350 рр. до н.е. Місцеві культури Виділяють близько двох десятків локально-хронологічних груп або культур, наприклад, саксонсько-тюрингська культура в Німеччині, чесько-моравська культура в Чехії, злотська культура, межановіцька культура на території Польщі, човноподі...