Я́мна культу́ра (ямна етнокультурна спільність) — археологічна культура кінця мідного віку (енеоліту) та раннього бронзового віку (3600—2300 до н. е.)[1], поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов'ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скелі Каменоломні та ін.) Основна ознака ямної культури — поховальні пам'ятки, поховання у положенні ембріона (підігнутими до обличчя колінами) під курганами (найдавнішими з відомих понині). Відкрив культуру В. О. Городцов. У наш час серед фахівців поширена думка, що ямна культура є похідною від Середньостогівської культури і є пращуром частини індоєвропейських народів або індо-іранських народів[2]. Назва Назва походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду. Померлих ховали в скорченому положенні на спині або на боці й посипали червоною вохрою; при померлих клали посуд з ї...
Культура шнурової кераміки (відома також як культура бойових сокир) — назва археологічних культур пізнього енеоліту, поширених у лісовій і лісостеповій зонах Північної, Центральної і Східної Європи при кін. З — сер. 2 тисячоліття (в основному 2300 — 1700) до н.е. Загальною ознакою шнурової культури є кераміка, прикрашена відтисками шнурка, який накладали на вогкі стінки глиняного посуду, або врізний орнамент на горщиках, черпаках, мисках, кулястих амфорах з ручками. «Шнуровики» користувалися шліфованими кам'яними ножами, сокирами, в тому числі й бойовими кинджалами, долотами; вживали прикраси з кістки та металу. Час існування цієї археологічної культури на землях України більшість дослідникіфв нині датують 2900 – 2450/2350 рр. до н.е. Місцеві культури Виділяють близько двох десятків локально-хронологічних груп або культур, наприклад, саксонсько-тюрингська культура в Німеччині, чесько-моравська культура в Чехії, злотська культура, межановіцька культура на території Польщі, човноподі...