Кукрекська культура — археологічна культура, або культурно-історична спільність, що відноситься до пізнього мезоліту сер. 8- кін. 7 тис. до н.е. Назва походить від поселення Кукрек під Червоною Горою біля Кам'яної Могили на Мелітопольщині. Існувала на території Північного Причорномор'я України та Молдови і, особливо, степового й передгірського Криму. На сьогодні відомі понад 20 пам'яток цієї культури.
Виникнення і поширення
Більшість дослідників вважають, що кукрецька культура є новим етапом розвитку анетівської культурної спільності. Удосконалення техніки виробництва дозволило кукрекським племенам розселитися до басейну Пруту на заході та Дніпра на сході. Цей процес археологічно фіксується на пам'ятках з виразними кукрекськими комплексами — Гвоздєве, Синюхин брід, Абузова балка, Софіївка в середньому Побужжі, Бубинка, Бубинка І, Сагайдак в Поінгуллі, Мирне, Трапівка в Дунайсько-Дністровському межиріччі.[1]
Опис
Для кукрекської культури характерні високий рівень виготовлення знарядь на відщепах та техніки сколювання мікролітичних пластин. Житла — наземні та напівземлянки. Так на стоянці Мігрень VIII (біля сучасного Дніпропетровська), яка хронологічно належить до цієї культури, досліджені житла, що мали конічну покрівлю з жердин, нахилених до центру, переплетених лозою та покритих очеретом. Д. Я. Телегін вважає, що це конкретне свідчення продовження традицій будівництва часів пізнього палеоліту (Межиріча, Мізина, Гінців), яке має паралелі в Сороках 2 (Молдова). З Мігренського поселення походить видатна знахідка — рогова мотика.
Однією з особливостей кукрекської культури є й те, що в її господарстві величезну роль відігравало тваринництво, про що свідчать залишки кісток свійського бика та кози.