Красносільська культура — археологічна культура доби кінця пізнього палеоліту. Територія її поширення — басейни річок Німан, Дніпро й його притоки Прип'ять.
В українському Поліссі до цього типу культури належать виявлені та досліджені стоянки поблизу сіл: Красносілля, Великий Мидськ (обидва — Рівненської області), Лютка, Самари (обидва — Волинської області), Раска (Київської області); в урочищі Бір у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області. Усі ці стоянки датуються ІХ тисячоліттям до н. е., це означає, що їхні мешканці жили в холодних умовах льодовикового періоду. Знайдений на стоянках крем'яний інвентар характеризується грубими черешковими наконечниками стріл, відщеповою технікою розколювання кременю, одноплощинними нуклеусами, короткими скребачками, ретушними різцями на відщепах. Мешканці стоянок, вочевидь, полювали на північних оленів.
На думку науковців, культура походить від культури Лінгбі, для якої характерні великі наконечники особливого типу, саме такі наконечники дослідники знаходять на ранніх красносільських стоянках. Населення культури Лінгбі просунулося в Полісся із заходу.
Післяльодовикове потепління близько VІІІ тисячоліття до н. е. привело до змін у природі та змін археологічних культур. Як вважають археологи, красносільська фінальнопалеолітична культура трансформувалася в мезолітичну пісочнорівську культуру.